Таким чином сутність поезії втягнуто у орбіту законів божественних знаків і голосу народу, які то сходяться, то розходяться. Сам поет стоїть посередині — між Богами й народом. Його викинуто — викинуто у це “між”, між Богами й людьми. І лише тут уперше вирішується проблема, ким є людина і у якому ґрунті проростає коріння її існування. “..Людина все ж мешкає поетично на цій Землі”.

Невтомно й дедалі наполегливіше, не звертаючи уваги на багатство образів, що напирають на нього, дедалі глибше Гельдерлін проривався у своїй поезії у це “між”. Саме тому ми й говоримо, що він є поетом поетів.

Тож чи можна наполягати на тому, що Гельдерлін заплутався у пустопорожньому й упередженому самозамилуванні, бо розірвав пуповину, яка пов’язувала його з повнотою життя? Чи не слід би визнати, що високий лет його поезії підносить думку цього поета до основ і самої серцевини буття? Адже це про себе він пише у пізньому вірші “В коханому блакиті розквіта…”, хоч мова йде про Едіпа:

Гельдерлін поетично втілив сутність поезії — але не як дійсне для всіх часів поняття. Ця сутність поезії закорінена у своєму часі. Однак вона не пристосовується до свого часу, як до чогось уже існуючого. Знову у-становлюючи сутність поезії, Гельдерлін тим самим окреслює новий час. Це є час Богів, що втекли, і Бога, що надходить. Це голос біди, йому притаманна двояка відсутність, двояке “не”: вже-не-Богів, що відходять, і ще-не-Бога, що надходить.

Сутність поезії, яку у-становлює Гельдерлін, найвищою мірою історична, бо заздалегідь окреслює певну епоху історії. А як історична, вона є єдиною істотною сутністю.

Це нещасливий час, тому так надмірно багатий його поет. Настільки багатий, що часто, згадуючи тих, що були, і чекаючи на Того, Хто прийде, хоче лише завмерти й заснути у цій ілюзорній порожнечі. Проте він не піддається, животіє у нікчемності цієї ночі. Так, залишаючись самим собою, зовсім самотній на життєвому шляху, поет здобуває для свого народу істину — сам за всіх, і тому здобуває істотно. Це віщує сьома строфа елегії “Хліб і вино”. У ній поет мовить про те, що мислитель міг би лише тлумачити: